А ви знали що...

 

Існує легенда.

    Жив в давні часи на землі прекрасний принц на ім'я Іолус. У королівстві, яким він правив народ був щасливий, так як у них був добрий і справедливий правитель. Але сам принц час від часу впадав у смуток і причиною тому було те, що у нього не було коханої дівчини. Він звернувся до чарівника з проханням показати, де живе його любов. Чарівник відгукнувся на його прохання і розповів що та сама дівчина живе в сусідньому королівстві, заточена в темницю злим чарівником. Її звали Глад і вона повинна була вийти заміж за злого чарівника під страхом смерті. Негайно принц відправився визволяти свою кохану з полону. Він прибув в замок і попросився до злого чарівника учнем. Той його прийняв і наказав прислужувати йому і наводити порядок в замку. В один прекрасний день, коли чарівник відлучився, Принц відкрив двері, за якої перебувала дівчина неземної краси. Вони з першого погляду полюбили один одного і кинулися бігти геть із замку. Але злий чарівник наздогнав з в дорозі і перетворив їх на квітку, який помістив в свій сад. Довге стебло квітки нагадує стрункого принца Іолуса, а прекрасні ніжні квіти-красуню Глад. А квітка так і назвали - Глад Іолус, який став символізувати міцну любов двох сердець.

Художники України

    Федір Павлович Решетниковнародився 15 липня 1906 року в селі Сурсько-Литовському Катеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область, Україна) в сім'ї іконописця. Він відомий не тільки як художник, але і як учасник наукової експедиції на криголамі «Челюскін», очолюваній видатним вченим Отто Шмідтом.

"Автопортрет"1938 рік

    Хлопчикові не минуло і трьох років, коли він осиротів. «Богомаз» Павло, батько Решетникова, розписував дерев’яну церкву Сурсько-Литовського. За переказом, ця церква згоріла пізніше під час пожежі, нібито «покарав Господь за те, що образи в тій церкві з живих людей були писані».

    Після смерті батьків Федора та ще двох менших виховував старший брат, художник-іконописець. Вже в дитячі роки Федір Решетников виявив інтерес до живопису. Спочатку він допомагав братові, приглядаючись до процесу іконопису, розтирав фарби, натягував полотно, мив пензлі, почав трохи малювати й сам.

    У 14 років Федір поїхав до Катеринослава. Решетников брався за будь-яку роботу. Був теслею, а згодом пішов у малярні майстерні. Через деякий час подався на шахти Донбасу – працював робітником, декоратором. Помітивши здібності підлітка, рудничний комітет відрядив його на художній факультет  робітфаку мистецтв. У 1926 р. Федір склав іспит до цього закладу, який закінчив у 1929 р. Продовжив навчання вже у  художньому інституті у класах відомих майстрів Д.С. Моора та С.В. Герасимова. Активно виступав у періодичних виданнях, друкував карикатури в часописах.

    У 1932 р. в арктичний похід вийшов криголам «Сибіряков». Молодий художник Решетников домігся участі у цій експедиції, звідки привіз серію малюнків. У 1933 р., в Японії, куди «Сибіряков» відбуксували для ремонту, відбулась перша його персональна виставка, названа «По Радянській Півночі».

    У 1933 р. він бере участь у всесвітньо відомій експедиції на криголамі «Челюскін», очолюваній видатним ученим О.Ю. Шмідтом. Решетникову надійшло запрошення бути «штатним» художником експедиції. На той момент Федір Павлович закінчував четвертий курс  художнього інституту, і темою дипломної роботи обрав Арктику. На криголамі він організував випуск стінної газети «Ледовитый крокодил», зробив чимало етюдів, що змальовували «завойовників Арктики».

    У Беринговій протоці «Челюскін» опинився в льодовій пастці. Дрейфуючі криги винесли криголам у Чукотське море, де 13 лютого 1934 р. корабель затонув. Знищені й усі роботи Решетникова, зроблені під час експедиції.

    У 1935 р. відбувається персональна виставка художника «Челюскінська епопея», де виставлені понад 40 картин і малюнків, зроблених за спогадами та замальовками на крижині. Серед найвідоміших – полотна «Перший літак на крижині челюскінців» (1937), «Більшовики на Північному полюсі» (1938), а пізніше – полотно «Загибель “Челюскіна”» (1973). Ф.П. Решетников ілюструє тритомник «Героическая эпопея. Поход “Челюскина”» та книгу – щоденник Е.Т. Кренкеля «Четыре товарища» про цю полярну епопею (1940).

    У період Другої світової війни Федір Павлович працює в Севастополі та Керчі як військовий кореспондент газети «Красный черноморец». Він робить замальовки на передовій лінії оборони, в окопах, випускає листівки, видає сатиричні видання, знову виявляє себе як майстер карикатури («Моління про диво», «Рогате воїнство», «На сторожі законності»). Його картини того часу – «Велика клятва», «У дні великих перемог».

    Федір Павлович Решетников показав себе як майстер пейзажу («Весна», «Галявина»). Невеликий пейзаж «Дорога» став віхою у творчості художника. У 1943 р. в опустілих залах Третьяковської галереї була організована виставка «Велика Вітчизняна війна». Виставковий комітет включив «Дорогу» в експозицію. Пейзаж не загубився серед сюжетно-тематичних картин. Його побачили і високо оцінили.

       Справжню популярність у народі Решетникову принесли картини «Прибув на канікули», «Узяли язика», і, нарешті, загальновідома «Знову двійка».

    Федір Павлович Решетников декілька разів відвідував Дніпропетровськ і свою малу батьківщину – Сурсько-Литовське. Зокрема, він подарував Дніпропетровському художньому музею перший варіант картини «Знову двійка». У 1977 р. Дніпропетровський художній музей відкривався після реконструкції саме великою ретроспективною персональною виставкою творів художника-земляка.

    У 1960-х рр. у Сурсько-Литовському створений меморіальний музей – галерея митця при місцевій середній школі. Він виріс з чотирьох картин, подарованих автором рідному селу. Федір Павлович заповів музеєві двадцять чотири оригінали своїх картин. У березні 1997 р. управління культури Дніпропетровського облвиконкому прийняло рішення – присвоїти Сурсько-Литовському музею художника Решетникова звання народного.

    До речи, трилогія картин - це своєрідна "пасхалка" ХХ століття...

    Придивіться уважно!

"Прибув на канікули" 1948 р.

"Знову двійка" 1952 р.

"Переекзаменування" 1954 р.

    На картині 2 та 3 ми бачимо репродукції попередніх картин.

    Світ українських художників яскравий та багатий на таланти!

Всесвітній день вишиванки

    21 травня — Всесвітній день вишиванки.

    Вишиванка – це пам’ять, яку ми носимо коло серця.

    У ній живе тепло рук, що робили кожен стібок. У її кольорах та орнаментах – любов, турбота й історія, які передаються від покоління до покоління. А ще – сила традиції, що тримає нас разом навіть тоді, коли світ навколо вирує.

    Нехай ця пам’ять буде з нами.

З днем народження Слов'янськ! З твоїм 380-річчям.

Україна починається з дому!

    З власної спокійної домівки, з аромату міцної кави, зручного дивану, з родинних фото на стіні. Вона у голосі рідних людей, які запитують, чи в тебе все добре, у дитячому сміхові, у посмішках незнайомців, у гарячому асфальті, у керамічному ринку з неповторним запахом глини, у багатовікових печерах з крейди та у затишному зеленому парку.
    Мій дім - це не тільки терикони та степи. Це тихі ночі, коли ти сидиш на підвіконні з чашкою чаю, і чуєш, як далеко гудуть потяги. Це гора, з якої усе місто як на долоні. Це найсмачніший хліб, який так пахне, що неможливо не відламати окраєць дорогою додому. Це солоні озера, майже ропа! Це ліс, де так легко дихати. Це звичка тримати слово та не гнати "порожняк".
    І саме тут, вдома, першим сходить сонце, щоб розсипати світло по всій країні.
    Мій дім різний - великий, часом гучний, суперечливий, але такий рідний.
    Мій дім - це місце, куди хочеш повернутися, але не можеш.
    Дім в серці, а ми за сотні-тисячі кілометрів від нього, спостерігаємо за тим, як він швидко закінчується...
    Мрія: гуляти по чужому місту, знаючи, що завтра ти повернешся до рідного Слов'янська!!

посилання на оригінал: https://www.facebook.com/watch/?v=1270152320903901

Легенда Подніпров’я

Соняшник. Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

    Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Якось веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій віночок і вернулася, та його там уже не було.

    Побачила вона недалеко під березою гарного парубка зі своїм віночком. Він обійняв дочку сонця і забалакав до неї солодкими словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька-сонця. Дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемха, є кохання. Сонце кликало дочку додому, сердилося, казало, що на землі їй буде тяжко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

    Почалося для неї земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона казала, що мало бачить його, сумує за ним, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, котра єднається з радістю у праці.

    Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і попросилася знову до батькового царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. Від того красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

    За іншою легендою, з Дніпра викинуло на берег русалку, яка, здивована яскравим світлом, немов зачарована, спостерігала за золотою кулею на небі. І не помітила, як почала змінюватися – її хвіст глибоко занурився у пісок, а луска почала перетворюватися на листя. Так вона і стала соняшником.

Донецькій області виповнилося 92 роки

    Планета Земля дуже красива. А Донеччина - найгарніша її частинка! Сьогодні нашому прекрасному краю - 92 роки!

    Її чудові килими - у ранах. Її затишні міста і села - скалічені. По деяких топчеться ворог. Але ми віримо, що не назавжди. Донеччина сильна, вона вистоїть.

 Вітаємо тебе, Донецька земле!
Любимо безмежно  

Квітка "Гострий меч"

Гладіолус - символ міцної дружби.

    Гладіолус - квітка-символ міцної дружби, благородства і вірності.

    Квітка була названа древніми римлянами і означає «гострий меч». У Стародавньому Римі була легенда про те, що гладіолуси виросли з рукояток уткнутих в землю мечів двох гладіаторів, здивувавши всіх присутніх чарівним цвітінням. Ці мужні гладіатори були друзями, і вони відмовилися битися один з одним. Зречення волі на честь дружби - цей подвиг залишився в історії людства на тисячоліття. З тих пір гладіолус в першу чергу символізує справжню вірну дружбу, а вже потім благородність, силу духу і перемогу.

    Стародавні римляни цінували і цибулини гладіолуса. Воїни вірили, що, повісивши на груди цибулину цієї чудової квітки, вони захистять себе від загибелі і здобудуть перемогу над ворогами. У південно-африканських легендах гладіолус часто виступає, як символ з'єднання закоханих сердець і справедливості. Також існує легенда про молоду красуню, яка вразила богів своєю сміливістю, і вони дарували їй життя, перетворивши меч, яким дівчину повинні були обезголовити, в прекрасний гладіолус.

    Південно-африканські види гладіолуса були завезені в Європу в XVIII столітті. Поступово квіти почали вирощувати в парках і садах. Також гладіолуси використовують в якості лікарських рослин.

    Цікавим є той факт, що приблизно 300 років до н.е. гладіолус вважався бур'яном на посівах зернових культур. Але з його цибулин, змішаних з борошном випікали коржі.

ГЛАДІОЛУС

Гладіолус – чар казковий,

Гордо-пишний принц квітковий.

Серед клумби взріст підвівся,

Буйним цвітом загордився.

Мій улюбленець городній,

Кожний рік ти самий модний.

Милості собі не просиш,

Гордо цвіт розкішний носиш.

Царственна твоя осанка,

Кожна квітка – твоя бранка.

На красу дивилися

До землі вклонилися.

Визнає тебе Нарцис,

Хоч з досади трохи скис.

Визнали тебе піони,

Посміхнувшись у бутони.

Наш красунчик, Гладіолус,

Віддаєм за тебе голос.

За таку красу чудову

Принцем будеш знову й знову.

Кумедне слоненятко

 Слони не вміють керувати своїм хоботом, доки їм не виповниться рік.

Подивіться на цього малюка!

Жива природа неймовірна!

Квіти сонця

Золота квітка соняшник.

Квітка сонця. Саме так з латинської перекладається назва улюбленої квітки наших полів – соняшника.

Соняшник

І де він взявся на одній нозі,

Ще й вишкірястий, з головою-ситом?..

Колись ховався в сивій дерезі,

Ач, виріс — чепуриться оксамитом!..

Чи мо` насіння випало з руки,

Чи пташка з дзьоба зерня загубила?..

Високий — не потрібні каблуки,

Хіба що, як в лелеки, пишні крила.

Щоб міг злетіти легко в небеса…

В обійми сонцю впасти блискавично.

Та не відпустить ніженьку земля,

Бо ж у домівц затишно і звично…

автор Ганна Коназюк

    Легенда каже, що боги подарували людям соняшник, щоб тепло і світло ніколи не покидало їх. 

    Європейцям, цю рослину привезли іспанці лише у 1500 році. А от у Північній Америці соняшник вирощували ще у 3000 році до н. е. Індіанські племена вже тоді сіяли «сонячне зерно», вживаючи соняшник як їжу і як ліки. 

     Ця рослина так полюбилася українцям, що не віриться в те, що вона - прибулець з далеких країв. 

В Україні соняшник з’явився у середині XVIII століття. Спочатку соняшник вирощували, як декоративну рослину з гарним суцвіттям. Тепер із соняшника виробляють олію, макуха - поживний корм для худоби і приманка для риби, насіння соняшника – споживають люди, халва – солодощі. Стебло використовують для виготовлення паперу, силосу. 

Осінь у соняшниках

Соняшники край дороги

Тепле літечко вітали,

Ввись до сонця золотого

Жовті личка повертали.

В тихім вітрі колихались,

Рахували дні пригожі,

Ніжно сонцю усміхались

Квіти, так на сонце схожі.

Сонце сяяло велично,

Духмяніли п‘янко трави,

І здавалося, що вічно

Будуть літні дні ласкаві.

Та прогнала осінь літо,

Рвались в бій вітрів навали,

Квітам сонячним сердито

Пелюстки всі обірвали.

А вони сумної днини

Вниз голівки нахиляли,

Від негоди насінини

В теплих кошиках ховали.

Буре листя шелестіло,

В дощ згадавши сонця ласку,

Насінинкам шепотіло

Променисту літню казку.

автор Т. Чорновіл

    В українських домівках вишивали соняшники, малювали їх, прикрашали ними паркани. Соняшник – це не тільки символ Сонця, сяйва і краси, це знак процвітання. Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. 

    Соняшник давно став символом української землі. Люди вірили в його магічні властивості й навіть називали квіткою одкровення. Вважалося, якщо на ніч під подушку покласти квітку соняшника, то можна побачити пророче ведіння. За народним повір’ям соняшник вміє розряджати негативну енергію, тому його було прийнято саджати біля будинку. 

     Люди здавна вірили у добру силу цієї рослини і у її магічні властивості, здатні відганяти нечисту енергію. 

     Та соняшник виступає не тільки знаком сяйва і краси – він є символом процвітання України, одним з образів Батьківщини: «Як квітка тягнеться до Сонця, так і людина думками до рідної Вітчизни», «Сонце для соняшника – єдиний орієнтир, так і для людини Батьківщини – єдина, дана Богом цінність». 

    

     Соняшник проникає корінням глибоко в землю. Іноді їх глибина може досягати до 30 метрів. Через це буває досить важко витягти дорослий паросток без його пошкодження.

    З стебла виростають довгі плоскі листя, довжина яких може досягати 50 см. Вони покриті тонкими білими волосками, що служать захистом від сильного теплового впливу.

     Соняшник походить із степової зони Північної Америки. До Європи рослину завезли іспанці близько 1500 року, а в Україну — за часів гетьмана Розумовського понад 250 років тому, разом з пірамідальною тополею як декоративні рослини.

     Наукова назва соняшнику Helianthus annuus - з латинського квітка сонця. З наукової точки зору насіння насправді не є насінням, вони належать до класу сім'янок - їстівні плоди квітів у вигляді насіння, де плід всередині не прилипає до зовнішнього покриття.

     Україна – лідер з виробництва соняшнику та найбільший експортер соняшникової олії у світі (5,6 млн. тон = 57% всього експорту). 

     Корзинка соняшнику складається до 2000 мініатюрних квітів, які перетворюються на насіння після запилення. Рід соняшнику Helianthus L. об'єднує понад 50 видів, більшість яких багаторічні. 

     Соняшник завжди повертається убік сонця, це явище називається «геліотропізм». Навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту.

    Найвищий соняшник в світі виростили в Німеччині в 2009 році, його висота сягала 8,03 метри. В Україні зафіксовано найбільший соняшник висотою 4 метри 17 см, що був вирощений у 2011 році в с. Плесецьке Васильківського району Київської області.

     Соняшник - цінний медонос. Медопродуктивність 1 га соняшнику становить 47—75 кг. Під час цвітіння культури приріст в показниках контрольного вулика може становити 3—5 кг за день.

 

    Винайшов соняшникову олію звичайний кріпак Дмитро Бокарьов, який раніше практикував створення масел з інших рослин і продуктів.

   

    Соняшник дуже виснажує ґрунти. Щоб відновитися, земля після нього повинна відпочивати не менше 7 років. 

    Найбільший в Україні кошик соняшника діаметром 47 сантиметрів виростив волинянин Василь Абрамович на своєму городі в селі Люб’язь у 1995 році. 

    Астероїд 19019 Санфлауер названий на честь соняшника (англ. Sunflower — соняшник).

Соняшник. Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

    Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Якось веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій віночок і вернулася, та його там уже не було. 

    Побачила вона недалеко під березою гарного парубка зі своїм віночком. Він обійняв дочку сонця і забалакав до неї солодкими словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька-сонця. Дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемха, є кохання. Сонце кликало дочку додому, сердилося, казало, що на землі їй буде тяжко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

    Почалося для неї земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона казала, що мало бачить його, сумує за ним, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, котра єднається з радістю у праці.

    Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і попросилася знову до батькового царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. Від того красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

    За іншою легендою, з Дніпра викинуло на берег русалку, яка, здивована яскравим світлом, немов зачарована, спостерігала за золотою кулею на небі. І не помітила, як почала змінюватися – її хвіст глибоко занурився у пісок, а луска почала перетворюватися на листя. Так вона і стала соняшником.

Соняшниковий мед

Він диво-сонце увібрав у квіти,

Заздалегідь поділені на соти,

Аби нектаром тепло-ніжний вітер

Манив бджілок на золоті висоти.

Котрі блакитне небо освятили,

Щоб наостанок урожай плекати.

Тут кожен щит знайомий зі світилом,

За ним пильнує, мов живий локатор.

Природи найтаємнішу загадку

Не осягнути розумом ніколи – 

Як з ниви не вертаються без взятку

У позолоті трудівниці-бджоли,

Що гулом у принишклому світанні

Розпочинають свій обліт квітковий.

Тим найцінніший мед соняшниковий,

Що найсолодші в літа дні останні.

Олександр Тараненко 

 Нам слід повчитися у мудрої природи!

    Щодня молоді квіти соняшника слідуюють за Сонцем від сходу на захід, повертаючись за ним на 180 градусів. Соняшники повільно рухаються і вночі: після того, як сонце сідає, вони повільно повертають своє обличчя назад на схід в очікуванні світанку.

    Навіть, коли йде дощ соняшники не дивляться униз. Вони дивляться один на одного! У дощову та хмарну погоду соняшники дивляться один на одного і дарують один одному тепло та світло.