Кумедне слоненятко

 Слони не вміють керувати своїм хоботом, доки їм не виповниться рік.

Подивіться на цього малюка!

Жива природа неймовірна!

Квіти сонця

Золота квітка соняшник.

Квітка сонця. Саме так з латинської перекладається назва улюбленої квітки наших полів – соняшника.

Соняшник

І де він взявся на одній нозі,

Ще й вишкірястий, з головою-ситом?..

Колись ховався в сивій дерезі,

Ач, виріс — чепуриться оксамитом!..

Чи мо` насіння випало з руки,

Чи пташка з дзьоба зерня загубила?..

Високий — не потрібні каблуки,

Хіба що, як в лелеки, пишні крила.

Щоб міг злетіти легко в небеса…

В обійми сонцю впасти блискавично.

Та не відпустить ніженьку земля,

Бо ж у домівц затишно і звично…

автор Ганна Коназюк

    Легенда каже, що боги подарували людям соняшник, щоб тепло і світло ніколи не покидало їх. 

    Європейцям, цю рослину привезли іспанці лише у 1500 році. А от у Північній Америці соняшник вирощували ще у 3000 році до н. е. Індіанські племена вже тоді сіяли «сонячне зерно», вживаючи соняшник як їжу і як ліки. 

     Ця рослина так полюбилася українцям, що не віриться в те, що вона - прибулець з далеких країв. 

В Україні соняшник з’явився у середині XVIII століття. Спочатку соняшник вирощували, як декоративну рослину з гарним суцвіттям. Тепер із соняшника виробляють олію, макуха - поживний корм для худоби і приманка для риби, насіння соняшника – споживають люди, халва – солодощі. Стебло використовують для виготовлення паперу, силосу. 

Осінь у соняшниках

Соняшники край дороги

Тепле літечко вітали,

Ввись до сонця золотого

Жовті личка повертали.

В тихім вітрі колихались,

Рахували дні пригожі,

Ніжно сонцю усміхались

Квіти, так на сонце схожі.

Сонце сяяло велично,

Духмяніли п‘янко трави,

І здавалося, що вічно

Будуть літні дні ласкаві.

Та прогнала осінь літо,

Рвались в бій вітрів навали,

Квітам сонячним сердито

Пелюстки всі обірвали.

А вони сумної днини

Вниз голівки нахиляли,

Від негоди насінини

В теплих кошиках ховали.

Буре листя шелестіло,

В дощ згадавши сонця ласку,

Насінинкам шепотіло

Променисту літню казку.

автор Т. Чорновіл

    В українських домівках вишивали соняшники, малювали їх, прикрашали ними паркани. Соняшник – це не тільки символ Сонця, сяйва і краси, це знак процвітання. Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. 

    Соняшник давно став символом української землі. Люди вірили в його магічні властивості й навіть називали квіткою одкровення. Вважалося, якщо на ніч під подушку покласти квітку соняшника, то можна побачити пророче ведіння. За народним повір’ям соняшник вміє розряджати негативну енергію, тому його було прийнято саджати біля будинку. 

     Люди здавна вірили у добру силу цієї рослини і у її магічні властивості, здатні відганяти нечисту енергію. 

     Та соняшник виступає не тільки знаком сяйва і краси – він є символом процвітання України, одним з образів Батьківщини: «Як квітка тягнеться до Сонця, так і людина думками до рідної Вітчизни», «Сонце для соняшника – єдиний орієнтир, так і для людини Батьківщини – єдина, дана Богом цінність». 

    

     Соняшник проникає корінням глибоко в землю. Іноді їх глибина може досягати до 30 метрів. Через це буває досить важко витягти дорослий паросток без його пошкодження.

    З стебла виростають довгі плоскі листя, довжина яких може досягати 50 см. Вони покриті тонкими білими волосками, що служать захистом від сильного теплового впливу.

     Соняшник походить із степової зони Північної Америки. До Європи рослину завезли іспанці близько 1500 року, а в Україну — за часів гетьмана Розумовського понад 250 років тому, разом з пірамідальною тополею як декоративні рослини.

     Наукова назва соняшнику Helianthus annuus - з латинського квітка сонця. З наукової точки зору насіння насправді не є насінням, вони належать до класу сім'янок - їстівні плоди квітів у вигляді насіння, де плід всередині не прилипає до зовнішнього покриття.

     Україна – лідер з виробництва соняшнику та найбільший експортер соняшникової олії у світі (5,6 млн. тон = 57% всього експорту). 

     Корзинка соняшнику складається до 2000 мініатюрних квітів, які перетворюються на насіння після запилення. Рід соняшнику Helianthus L. об'єднує понад 50 видів, більшість яких багаторічні. 

     Соняшник завжди повертається убік сонця, це явище називається «геліотропізм». Навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту.

    Найвищий соняшник в світі виростили в Німеччині в 2009 році, його висота сягала 8,03 метри. В Україні зафіксовано найбільший соняшник висотою 4 метри 17 см, що був вирощений у 2011 році в с. Плесецьке Васильківського району Київської області.

     Соняшник - цінний медонос. Медопродуктивність 1 га соняшнику становить 47—75 кг. Під час цвітіння культури приріст в показниках контрольного вулика може становити 3—5 кг за день.

 

    Винайшов соняшникову олію звичайний кріпак Дмитро Бокарьов, який раніше практикував створення масел з інших рослин і продуктів.

   

    Соняшник дуже виснажує ґрунти. Щоб відновитися, земля після нього повинна відпочивати не менше 7 років. 

    Найбільший в Україні кошик соняшника діаметром 47 сантиметрів виростив волинянин Василь Абрамович на своєму городі в селі Люб’язь у 1995 році. 

    Астероїд 19019 Санфлауер названий на честь соняшника (англ. Sunflower — соняшник).

Соняшник. Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

    Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Якось веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій віночок і вернулася, та його там уже не було. 

    Побачила вона недалеко під березою гарного парубка зі своїм віночком. Він обійняв дочку сонця і забалакав до неї солодкими словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька-сонця. Дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемха, є кохання. Сонце кликало дочку додому, сердилося, казало, що на землі їй буде тяжко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

    Почалося для неї земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона казала, що мало бачить його, сумує за ним, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, котра єднається з радістю у праці.

    Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і попросилася знову до батькового царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. Від того красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

    За іншою легендою, з Дніпра викинуло на берег русалку, яка, здивована яскравим світлом, немов зачарована, спостерігала за золотою кулею на небі. І не помітила, як почала змінюватися – її хвіст глибоко занурився у пісок, а луска почала перетворюватися на листя. Так вона і стала соняшником.

Соняшниковий мед

Він диво-сонце увібрав у квіти,

Заздалегідь поділені на соти,

Аби нектаром тепло-ніжний вітер

Манив бджілок на золоті висоти.

Котрі блакитне небо освятили,

Щоб наостанок урожай плекати.

Тут кожен щит знайомий зі світилом,

За ним пильнує, мов живий локатор.

Природи найтаємнішу загадку

Не осягнути розумом ніколи – 

Як з ниви не вертаються без взятку

У позолоті трудівниці-бджоли,

Що гулом у принишклому світанні

Розпочинають свій обліт квітковий.

Тим найцінніший мед соняшниковий,

Що найсолодші в літа дні останні.

Олександр Тараненко 

 Нам слід повчитися у мудрої природи!

    Щодня молоді квіти соняшника слідуюють за Сонцем від сходу на захід, повертаючись за ним на 180 градусів. Соняшники повільно рухаються і вночі: після того, як сонце сідає, вони повільно повертають своє обличчя назад на схід в очікуванні світанку.

    Навіть, коли йде дощ соняшники не дивляться униз. Вони дивляться один на одного! У дощову та хмарну погоду соняшники дивляться один на одного і дарують один одному тепло та світло.

Це факт. І крапка!

 

Цікава історія

Леонардо да Вінчі в 1502 зробив карту італійського міста, яка схожа на супутниковий знімок.

При її створенні він використовував лише лінійки і транспортири для вимірювання кутів доріг.

День Української державності

 24 серпня 2021 року Президент України Володимир Зеленський оголосив про заснування нового свята – Дня Української Державності, яке відзначатиметься 28 липня у День хрещення Русі-України. 

100500 чому

   

Як відбувається реставрація книг

Книжкова лікарня

 Книга — джерело багатовікової мудрості та накопичених знань.

Цінність старовинних книжок не у розмірі чи матеріалі, з якого вони зроблені, а у похожденні. 

Найдорожчу книгу в світі за 30 мільйонів доларів придбав засновник Microsoft, мільярдер і філантроп Білл Ґейтс. Це 17 сторінок записника Леонардо Да Вінчі.

Реставрація  книг дозволяє зберегти їх для нащадків та поліпшити зовнішній вигляд книги.

Завдання реставратора - зберегти цілісність книги, зробивши її придатною для використання.

Ремонт книг — це кропітка ручна праця.

Спочатку проводиться вивчення книги, точно визначається які роботи потрібно виконати. 

Далі стара шкіра хімічно обробляється консервантом для шкіри, щоб зупинити подальшу руйнацію. Хімічна обробка зміцнює волокна шкіри і додає необхідну вологість та еластичність.

 Покриття ремонтуються при необхідності. У місцях, де стара шкіра відсутня, накладається нова шкіра та інша тканина для ремонту.

Весь ремонт робиться зсередини, щоб він був максимально непомітним.

Будь-які потерті місця повторно тонуються відповідно до вихідного кольору. Позолочені елемени (золоте тиснення) очищаються та консервуються для забезпечення довговічності.

При відновленні старих книг використовується 99% оригінальних матеріалів. Їх замінюють лише у тому випадку, якщо деталі фактично відсутні.

 Якщо, наприклад, немає корінця палітурки, створюють новий корінець, який виглядає так, як виглядав би оригінал, і включається в решту обкладинки, щоб ремонт був майже непомітний.

Багато старих книг страждають від неправильної прошивки, книги або розвалюються на частини, або починають випадати окремі сторінки. Книги ретельно розбираються та заново зшиваються за оригінальним методом. Часто сторінки рвані, надірвані та пошарпані. Можна реставрувати сторінки або залишити як є, тому що виправлення сторінок може стати досить дорогим.

Ремонт проводиться термофіксованою серветкою з японського паперу. 

Основні етапи реставрації наступні:

1) Демонтаж обкладинки та розшивання сторінок;

2) Механічне сухе очищення від бруду та пилу гумками та щіточками, проте помітки від книготримачів не стирають;

3) Волога чистка, при якій аркуші занурюють у дистильовану воду, перед цим захистивши спеціальним синтетичним волокном;

4) Висушування на фільтрувальному папері;

5) Заповнення "утрат". Аркуші поміщають на спеціальну підсвічену поверхню та заповнюють тріщинки й пошкоджені ділянки мікалентним папером, а потім закріплюють весь аркуш метилцелюлозою;

6) Переміщення під прес. Перед цим всю надлишкову вологу витягують за допомогою вовняного сукна;

7) Формування книги.

Які книги не підлягають ремонту?

Теоретично немає такої книги, яку не можна було б відремонтувати. Багато книг виглядають гірше, ніж вони є насправді. Деякі книги всередині гірші, ніж здаються зовні. Ви можете бути вражені, але всі книги підлягають реставрації.

Хороша палітурна справа — це не та професія, яку можна освоїти відразу. Хороший палітурник витратив більше часу на вивчення своєї справи, ніж хірург на своє навчання.

Скільки часу займає реставрація книг?

Зазвичай книги реставруються від двох тижнів до шести-вісім місяців.

100500 чому

 Зі світу цікавих фактів

Ернест Міллер ХЕМІНГУЕЙ

 Ернест ХЕМІНГУЕЙ (1899–1961)

«Усі хороші книжки мають одну спільну рису - вони є правдивішими за реальність, і, перегорнувши останню сторінку такої книжки, ви відчуєте, що описані в ній події відбувалися насправді, відбувалися саме з вами. І тоді щастя й горе, добро і зло, радість і сум, їжа, вино, люди, погода - все, що ви прочитали, залишиться частиною вашого минулого. Якщо ви можете це дати читачеві - ви справжній письменник».

                                            Е. Хемінгуей

• Народився майбутній письменник 21 липня 1899 року, у передмісті Чикаго, США

Батьки Ернеста Хемінгуея були забезпеченими людьми, що жили в 7-кімнатному приватному будинку в престижному районі. Батько його був лікарем, а мати оперною співачкою.

• Батько Хемінгуея був лікарем і з ранніх років намагався навчити сина любити природу. Ернест вперше відправився з батьком на риболовлю в трирічному віці, а до 8 років він знав назви всіх тварин і рослин, які можна було зустріти в США.
• 
  
  
• 
  
• 
  
• Мати Ернеста, Грейс, була досить впертою, причому, часом в дивних речах. Вона дуже хотіла другу дочку, але народився хлопчик. Поки Ернесту не виповнилося чотири роки, він носив сукню і довге волосся. Пізніше мати вирішила зробити з сина музиканта, і змушувала його грати на контрабасі, для чого навіть забрала його на рік зі школи. Нічого хорошого з материнських планів не вийшло – сам Хемінгуей визнав, що грав на цьому інструменті гірше за всіх на світі.

• Мати Хемінгуея хотіла для сина іншого майбутнього – вона рік не відпускала Ернеста в школу, щоб він присвятив себе співу в хорі і щоденних занять на віолончелі, хоча таланту до музики у дитини не було.

• Під час навчання Хемінгуей опублікував в шкільному журналі кілька оповідань, а потім почав писати репортажі про спортивні змагання та сатиричні замітки про будні багатого передмістя, де він жив. Уже тоді Ернест твердо вирішив пов’язати своє життя з літературою.

• Після закінчення школи Хемінгуей відмовився вступати до інституту і поїхав в інше місто, де найнявся в місцеву газету. Молодий репортер висвітлював пожежі, вбивства, пограбування і будь-які інші події, набираючись життєвих вражень і письменницького досвіду.

• Хемінгуей наполегливо намагався потрапити на війну, але його не брали в армію через проблеми із зором. Майбутній письменник все ж домігся свого, влаштувавшись шофером в машину Червоного хреста.

• Після приїзду в Мілан Хемінгуея разом з іншими добровольцями направили на розбір завалів зруйнованого заводу з виробництва боєприпасів. Цей епізод пізніше ліг в основу роману «Прощавай, зброє!».

• У 19 років Хемінгуей потрапив під обстріл, рятуючи пораненого солдата. На тілі юнака було понад дві сотні ран, з яких хірурги дістали 26 осколків снарядів, але майбутній письменник вижив. Коліно Хемінгуея було знищено кулею, тому письменнику поставили протез з алюмінію.
• 
  
• Хемінгуей повернувся в Штати героєм, оскільки він став першим американцем, пораненим в боях на італійській території. Сам Ернест вважав, що зробив дурість, відправившись на війну.
• 
  
• У паризькій книжковій крамниці Хемінгуей познайомився з ірландським письменником Джеймсом Джойсом. Коли його роман «Улісс» заборонили в США, Хемінгуей допоміг налагодити підпільну перевезення книг в Штати.
• 
  
• У 31 рік Хемінгуей потрапив в автокатастрофу – письменник майже пів року відновлювався від отриманих травм і переломів. Він більше не міг писати свої твори за допомогою олівця, як робив звичайно, і почав використовувати друкарську машинку.
• 
  

• Улюбленими коктейлями Ернеста Хемінгуея були мохіто та дайкірі.

У Хемінгуея був шестипалий кіт Сноубол (Сніжок), нащадки якого, успадкували шестипалість і на теперішній час є однією з цікавинок будинку-музею письменника на Кі-Весті ("коти Хемінгуея").

Саме Ернест Хемінгуей популяризував термін «втрачене покоління», що виник у період між двома світовими війнами, хоч він і не сам його придумав. Його творчість теж відносять до творчості втраченого покоління, поряд із такими письменниками як Еріх Марія Ремарк, Томас Вулф, Езра Паунд та інші.

1953 року Ернест Хемінгуей отримав за повість «Старий і море» Пулітцерівську премію. Ця робота також вплинула на присудження письменнику Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

 Після виходу повісті «Старий і море» особливо хитрі кубинські рибалки обманювали довірливих туристів, представляючись тим самим старцем із повісті. Деякі самозванці розповідали навіть, що ідею книжки Хемінгуею підказали саме вони, а жадібний автор із ними не поділився.

 Одним із найвідоміших його романів є «По кому подзвін». Ця книга розповідає про громадянську війну в Іспанії, і вона в чомусь навіть автобіографічна — Ернест Хемінгуей особисто був свідком багатьох подій, що описуються в романі, борючись на боці республіканців як доброволець.

Ернест Хемінгуей ненавидів роздавати автографи, і мало кому вдавалося їх отримати, через що вони особливо високо цінувалися шанувальниками його творчості.

Шанувальники творчості Хемінгуея в усьому світі ласкаво називають його “тато Хем”

1. Твори Хемінгуея в основному написані в стилі модернізму і реалізму.

У 62 роки Ернест Хемінгуей, як і його батько, застрелився з мисливської двостволки. Модель рушниці, яку він використовував, була пізніше перейменована компанією – виробником в “Хемінгуей”.

Його батько, брат, сестра і внучка також покінчили життя самогубством.

Цитати від "папи Хема"

Цитати Ернеста Хемінгуей