Квіти сонця

Золота квітка соняшник.

Квітка сонця. Саме так з латинської перекладається назва улюбленої квітки наших полів – соняшника.

Соняшник

І де він взявся на одній нозі,

Ще й вишкірястий, з головою-ситом?..

Колись ховався в сивій дерезі,

Ач, виріс — чепуриться оксамитом!..

Чи мо` насіння випало з руки,

Чи пташка з дзьоба зерня загубила?..

Високий — не потрібні каблуки,

Хіба що, як в лелеки, пишні крила.

Щоб міг злетіти легко в небеса…

В обійми сонцю впасти блискавично.

Та не відпустить ніженьку земля,

Бо ж у домівц затишно і звично…

автор Ганна Коназюк

    Легенда каже, що боги подарували людям соняшник, щоб тепло і світло ніколи не покидало їх. 

    Європейцям, цю рослину привезли іспанці лише у 1500 році. А от у Північній Америці соняшник вирощували ще у 3000 році до н. е. Індіанські племена вже тоді сіяли «сонячне зерно», вживаючи соняшник як їжу і як ліки. 

     Ця рослина так полюбилася українцям, що не віриться в те, що вона - прибулець з далеких країв. 

В Україні соняшник з’явився у середині XVIII століття. Спочатку соняшник вирощували, як декоративну рослину з гарним суцвіттям. Тепер із соняшника виробляють олію, макуха - поживний корм для худоби і приманка для риби, насіння соняшника – споживають люди, халва – солодощі. Стебло використовують для виготовлення паперу, силосу. 

Осінь у соняшниках

Соняшники край дороги

Тепле літечко вітали,

Ввись до сонця золотого

Жовті личка повертали.

В тихім вітрі колихались,

Рахували дні пригожі,

Ніжно сонцю усміхались

Квіти, так на сонце схожі.

Сонце сяяло велично,

Духмяніли п‘янко трави,

І здавалося, що вічно

Будуть літні дні ласкаві.

Та прогнала осінь літо,

Рвались в бій вітрів навали,

Квітам сонячним сердито

Пелюстки всі обірвали.

А вони сумної днини

Вниз голівки нахиляли,

Від негоди насінини

В теплих кошиках ховали.

Буре листя шелестіло,

В дощ згадавши сонця ласку,

Насінинкам шепотіло

Променисту літню казку.

автор Т. Чорновіл

    В українських домівках вишивали соняшники, малювали їх, прикрашали ними паркани. Соняшник – це не тільки символ Сонця, сяйва і краси, це знак процвітання. Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. 

    Соняшник давно став символом української землі. Люди вірили в його магічні властивості й навіть називали квіткою одкровення. Вважалося, якщо на ніч під подушку покласти квітку соняшника, то можна побачити пророче ведіння. За народним повір’ям соняшник вміє розряджати негативну енергію, тому його було прийнято саджати біля будинку. 

     Люди здавна вірили у добру силу цієї рослини і у її магічні властивості, здатні відганяти нечисту енергію. 

     Та соняшник виступає не тільки знаком сяйва і краси – він є символом процвітання України, одним з образів Батьківщини: «Як квітка тягнеться до Сонця, так і людина думками до рідної Вітчизни», «Сонце для соняшника – єдиний орієнтир, так і для людини Батьківщини – єдина, дана Богом цінність». 

    

     Соняшник проникає корінням глибоко в землю. Іноді їх глибина може досягати до 30 метрів. Через це буває досить важко витягти дорослий паросток без його пошкодження.

    З стебла виростають довгі плоскі листя, довжина яких може досягати 50 см. Вони покриті тонкими білими волосками, що служать захистом від сильного теплового впливу.

     Соняшник походить із степової зони Північної Америки. До Європи рослину завезли іспанці близько 1500 року, а в Україну — за часів гетьмана Розумовського понад 250 років тому, разом з пірамідальною тополею як декоративні рослини.

     Наукова назва соняшнику Helianthus annuus - з латинського квітка сонця. З наукової точки зору насіння насправді не є насінням, вони належать до класу сім'янок - їстівні плоди квітів у вигляді насіння, де плід всередині не прилипає до зовнішнього покриття.

     Україна – лідер з виробництва соняшнику та найбільший експортер соняшникової олії у світі (5,6 млн. тон = 57% всього експорту). 

     Корзинка соняшнику складається до 2000 мініатюрних квітів, які перетворюються на насіння після запилення. Рід соняшнику Helianthus L. об'єднує понад 50 видів, більшість яких багаторічні. 

     Соняшник завжди повертається убік сонця, це явище називається «геліотропізм». Навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту.

    Найвищий соняшник в світі виростили в Німеччині в 2009 році, його висота сягала 8,03 метри. В Україні зафіксовано найбільший соняшник висотою 4 метри 17 см, що був вирощений у 2011 році в с. Плесецьке Васильківського району Київської області.

     Соняшник - цінний медонос. Медопродуктивність 1 га соняшнику становить 47—75 кг. Під час цвітіння культури приріст в показниках контрольного вулика може становити 3—5 кг за день.

 

    Винайшов соняшникову олію звичайний кріпак Дмитро Бокарьов, який раніше практикував створення масел з інших рослин і продуктів.

   

    Соняшник дуже виснажує ґрунти. Щоб відновитися, земля після нього повинна відпочивати не менше 7 років. 

    Найбільший в Україні кошик соняшника діаметром 47 сантиметрів виростив волинянин Василь Абрамович на своєму городі в селі Люб’язь у 1995 році. 

    Астероїд 19019 Санфлауер названий на честь соняшника (англ. Sunflower — соняшник).

Соняшник. Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

    Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Якось веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій віночок і вернулася, та його там уже не було. 

    Побачила вона недалеко під березою гарного парубка зі своїм віночком. Він обійняв дочку сонця і забалакав до неї солодкими словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька-сонця. Дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемха, є кохання. Сонце кликало дочку додому, сердилося, казало, що на землі їй буде тяжко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

    Почалося для неї земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона казала, що мало бачить його, сумує за ним, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, котра єднається з радістю у праці.

    Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і попросилася знову до батькового царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. Від того красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

    За іншою легендою, з Дніпра викинуло на берег русалку, яка, здивована яскравим світлом, немов зачарована, спостерігала за золотою кулею на небі. І не помітила, як почала змінюватися – її хвіст глибоко занурився у пісок, а луска почала перетворюватися на листя. Так вона і стала соняшником.

Соняшниковий мед

Він диво-сонце увібрав у квіти,

Заздалегідь поділені на соти,

Аби нектаром тепло-ніжний вітер

Манив бджілок на золоті висоти.

Котрі блакитне небо освятили,

Щоб наостанок урожай плекати.

Тут кожен щит знайомий зі світилом,

За ним пильнує, мов живий локатор.

Природи найтаємнішу загадку

Не осягнути розумом ніколи – 

Як з ниви не вертаються без взятку

У позолоті трудівниці-бджоли,

Що гулом у принишклому світанні

Розпочинають свій обліт квітковий.

Тим найцінніший мед соняшниковий,

Що найсолодші в літа дні останні.

Олександр Тараненко 

 Нам слід повчитися у мудрої природи!

    Щодня молоді квіти соняшника слідуюють за Сонцем від сходу на захід, повертаючись за ним на 180 градусів. Соняшники повільно рухаються і вночі: після того, як сонце сідає, вони повільно повертають своє обличчя назад на схід в очікуванні світанку.

    Навіть, коли йде дощ соняшники не дивляться униз. Вони дивляться один на одного! У дощову та хмарну погоду соняшники дивляться один на одного і дарують один одному тепло та світло.