14 грудня 1840 у селі Кліщинці на Полтавщині (нині – Черкащина) народився один із засновників українського театру корифеїв, автор п’єси «За двома зайцями», драматург Михайло Старицький.
У 21 рік молодий чоловік по-справжньому закохався. На вечорницях його вразила врода селянки Степаниди. Маючи чесні наміри, він пішов до неї додому та попросив у батька дозволу про зустріч. Саме своїй коханій Михайло Старицький присвятив рядки «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай», Степанида виявилася зарученою. Серце хлопця не витримало, парубок зліг. Виходила його кароока Софія, сестра Миколи Лисенка. Дівча давно була закохана у Михайла і зробила усе, щоб спалахнуло взаємне кохання. Незважаючи на невдоволення сім’ї, в 1862 році вони одружилися, хоча й наречена була лише 14-літньою дівчиною. Шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на дітей. А пісня пізніше стала народною. Автор музики: Микола Лисенко друг Старицького.
Ніч яка Господи, місячна зоряна,
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиноньку в гай!
Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо глибоке засіяне зорями,
— Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою,
Нічка поклала всіх, соном окутала,
Ані шелесне в гаю.
Сплять вороги твої знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам обкраденим долею нашею
Й хвиля кохання за гріх?
